Червоно-чорне полотнище з написом: "Віримо в ЗСУ" та підписами побратимів з 14 окремої механізованої бригади розмістив на пам'ятнику українському гетьману та полководцю наш земляк Олександр Андрієвський з Рудні, котрий приїхав вперше за довгий час з передової у кількаденну відпустку.
24-річний Олександр Андрієвський - військовий-контрактник. До повномасштабної війни близько року опановував премудрості військової справи, тож після 24 лютого його з побратимами, як досвідчених воїнів, першими кинули на передову.
Соледар та Бахмут - одні з найбільш кривавих місць на фронті. А наш земляк у цьому пеклі, на Соледарському напрямку, з початку війни.
Олександр Андрієвський та його побратими - артилеристи ближнього краю, тобто працюють на самісінькій лінії зіткнення.
Про тонкощі цієї нелегкої роботи, як працює їхня зброя - гармата "Рапіра" - наш земляк розповідав у одному з сюжетів телевізійного марафону на 1+1 влітку минулого року.
"Хоч противник веде активні бойові дії, але успіху не має," - стверджував у телесюжеті Олександр Андрієвський.
Утримують ці позиції наші військові і нині, хоч кожен з нас розуміє, якою ціною це дається.
І нам тут, на відносно безпечній території, не зрозуміти, що відчуває солдат, коли гинуть його побратими, коли доводиться знищувати ворога, коли знову і знову піднімаєшся у бій, не знаючи, чи повернешся на позицію.
Червоно-чорний стяг, який піднімали у боротьбі вояки УПА, символізує опір, несприйняття того, що зараз відбувається, і рух вперед.
Олександр Андрієвський прагне, аби прапор у руках Богдана Хмельницького повсякчас нагадував рожищанам про тих, хто їх боронить ціною власного життя. Про те, що війна триває, навіть коли у нас не чутно сигналів тривоги. Війна триває і забирає людські життя. Тому мусимо об'єднуватися у допомозі армії, маємо разом йти до Перемоги.
А вона обов'язково буде за нами, впевнений Олександр Андрієвський.